Deutsche Bank нагадав, що класична формула скорочення держборгу – це стійкий первинний профіцит та сильне економічне зростання. Проблема в тому, що обидва інструменти виглядають радше теоретичними, аніж реалістичними для більшості країн у сьогоднішніх політичних умовах.
На цьому тлі знову з'являється інфляція не як катастрофа, а як потенційний механізм полегшення боргового навантаження. Підвищення цін знижує реальну вартість вже накопичених зобов'язань, дозволяючи державам розплачуватись менш «дорогими» майбутніми грошима. Особливо це стосується боргу з фіксованою ставкою, який стає помітно легше обслуговувати за сталого зростання доходів.
Але ефект працює тільки в одному випадку: якщо центральні банки не відповідають інфляції агресивним підвищенням ставок. І тут оптимізм закінчується. Як зазначають аналітики, вигода від інфляції в більшості історичних епізодів була майже повністю з'їдена зростанням прибутковостей — тим механізмом, який покликаний утримувати інфляцію під контролем.
При цьому досвід країн помітно відрізняється: десь інфляція справді допомагала розвантажити баланс, в інших випадках підвищення ставок лише збільшувало борговий тягар та вимагало жорсткішої бюджетної дисципліни.
Deutsche Bank наголошує: інфляція стає дієвим інструментом скорочення боргу лише тоді, коли прибутковість вдається утримувати. І це вже територія політики — від прямих обмежень на відсоткові ставки до м'якіших форм фінансових репресій. Але такий підхід можливий лише за високого рівня внутрішнього боргу, контролю над рухом капіталу та лояльному центральному банку.
Іншими словами, інфляція може допомогти, але тільки якщо її не намагаються лікувати так старанно. Для більшості країн вона залишається не ідеальним, але найреалістичнішим інструментом скорочення накопиченого боргу — за умови, що влада зможе утримати вартість запозичень від надто різкого зростання.
