Протягом останніх десяти років Китай щедро інвестував в інфраструктуру країн, що розвиваються, і тепер, за версією The New York Times, виявився значно краще підготовленим до торгової війни з США, ніж його суперник. Трамп може оголошувати нові тарифи хоч щотижня, але Пекін до цього часу вже вибудував альтернативні торгові маршрути — з дорогами, портами й політичними бонусами в комплекті.
Китай розробляв цю стратегію роками. Інфраструктурні проєкти в Африці, Азії та Латинській Америці стали для Пекіна свого роду страховим полісом від американських мит. У підсумку, коли експорт до США скоротився приблизно на 15 %, Китай просто перерозподілив цей обсяг на інші ринки — і загальні експортні показники майже не помітили удару. Наразі профіцит КНР зріс із 612,6 до 785,8 мільярда доларів — цифра, від якої в американських фермерів на Середньому Заході починається легка тахікардія. Особливо якщо згадати, що Пекін ще й «пограв м’язами» та бойкотував закупівлю американських соєвих бобів: дипломатія дипломатією, але стратегічний удар по ядру електорату конкурента — справа звична.
На нових ринках китайські компанії діють активно і, чого приховувати, доволі агресивно. Електромобілі вже завойовують Європу та Південно-Східну Азію, сонячні панелі заповнили Африку. Мінус для США полягає в тому, що тепер — навіть з тарифами на рівні 125–145 % — Пекін все одно здатен підтримувати економічне зростання і зовсім не виглядає так, ніби збирається капітулювати.
Втім, Трамп теж не пас задніх і влаштував власний тарифний марафон: 2 квітня він оголосив мита на продукцію одразу з 185 країн. Спочатку — «універсальні» 10 %, потім — персоналізовані, а для Китаю в підсумку — усі 145 %. Ставки зростали так стрімко, що в оглядачів склалося враження: в Овальному кабінеті радились не з економістами, а з продюсерами реаліті-шоу — сюжетну напругу треба підігрівати щотижня.
Щоправда, після кількох тижнів тарифних баталій у Женеві було оголошено так зване «перемир’я» — мита тимчасово знизили на 90 днів (до 30 % і 10 % відповідно). Термін відстрочки сплив у серпні, але Трамп продовжив її ще на три місяці: очевидно, що марафон під назвою «Тарифи проти інфраструктури в стилі Муссоліні» виявився виснажливим для всіх.
Підсумок такий: Китай готувався до довготривалої війни і розгорнув глобальну мережу зв’язків, тоді як США воліли імпровізувати «за сценарієм дня». У кого врешті вистачить більше ресурсів і терпіння — питання відкрите. Але вже сьогодні очевидно: Пекін сприймає торгову війну не як катастрофу, а як несподіваний іспит, до якого він, як вправний студент, виявився підготовленим.
